У процесі еволюції рослини та тварини виробили захисні механізми, включаючи хімічні репеленти та токсини, проти атакуючих організмів. У свою чергу, атакуючі організми розробили механізми, які дозволяють їм детоксикувати або іншим чином протистояти захисним хімічним речовинам своїх хазяїв. Таким чином, виявляється, що більшість видів шкідників уже містять гени, які дозволяють їм ферментативно розщеплюватися або іншим чином обходити токсичну дію багатьох типів хімікатів, які були розроблені як сучасні пестициди. Таким чином, стійкість до пестицидів є генетично обумовленим явищем і виникає, коли пестицид використовується проти популяції, що містить деякі особини, генетично схильні бути стійкими до цього пестициду. Повторне застосування та більша кількість обробок знищуватиме все більше шкідників, але стійкі, що вижили, передадуть гени стійкості наступному поколінню. Якщо не буде застосовано інший режим обробки, популяція буде містити все більшу кількість стійких шкідників, а там, де показники розмноження високі, наприклад у комах, уся популяція швидко стане стійкою.
Як тільки шкідник виробить стійкість до певного пестициду, необхідно мати інші засоби боротьби з ним. Одним із методів є використання іншого пестициду, особливо того, що належить до іншого хімічного класу та має інший механізм дії проти шкідників. Однак слід стежити за тим, щоб множинна резистентність, тобто стійкість до кількох класів пестицидів, не привносилася в популяцію. Найкраща стратегія — уникати створення стійкої популяції, і для цього розроблено різні процедури. Рекомендовано різні стратегії управління, щоб уникнути накопичення стійких популяцій через використання пестицидів. EPA США та канадський PMRA розробили добровільну схему маркування разом із рекомендаціями щодо уникнення резистентності, надання користувачам інформації про спосіб дії та цільове місце.